Переформулювання розмови про штучний інтелект

Недавній лист, підписаний більш ніж 200 музичними митцями, закликає “розробників ШІ, технологічні компанії, платформи та цифрові музичні сервіси припинити використання штучного інтелекту (ШІ) для порушення та знецінення прав людських митців.” Хоча лист визнає, що “при відповідальному використанні ШІ має величезний потенціал для розвитку людської креативності,” він стверджує, що неетичне використання становить “величезні загрози нашій здатності захищати нашу конфіденційність, ідентичність, музику та засоби до існування.” Іншими словами, ШІ порушить існуючий порядок.

Лист є представницьким щодо тих заперечень, з якими ми постійно стикаємося, коли розглядаємо негативні наслідки ШІ. Він торкається проблем економіки, ідентичності, конфіденційності, і ерозії “цінностей” (наприклад, людської креативності, що виражається через музику). Додатково до того, що він відображає занепокоєння багатьох з нас щодо ШІ в інших сферах і галузях, лист ілюструє недолік у способі мислення про ШІ. Зокрема, визначення “відповідального” та “неетичного” використання ШІ є непродуктивним, оскільки це приховує підґрунтя компромісів, які ми робимо навіть тоді, коли наше використання ШІ є “відповідальним.”

ШІ змінить світ. Як він це робить, він матиме різноманітний вплив на всіх нас. ШІ визначить новий “нормал”, до якого всім нам потрібно буде пристосуватися. Коли ми визначаємо певні використання ШІ як неетичні, ми, як правило, нехтуємо відповідальними використаннями ШІ, які мають негативні наслідки для різних членів населення. Замість того, щоб розглядати “відповідальні” та “неетичні” використання ШІ, нам потрібно вирішити, від чого ми не готові відмовитися, незалежно від вигод, які ШІ обіцяє надати для деяких або більшості з нас. Переваги ШІ привабливі, але кожна зміна є втратами. Нам потрібно серйозно розглянути цю втрату.

Хоча ми часто розглядаємо технології як засіб прогресу, без певного стабільного розуміння того, що означає бути людиною, ми не можемо бути впевнені, чи рухаємося ми вперед чи назад … лише що ми рухаємося. Прогрес не може просто означати, що ми винайшли якийсь новий пристрій, що має певний набір переваг. Він також повинен означати, що ми організуємо наше індивідуальне і колективне життя, щоб привілейовані були ідеї, такі як людська креативність (або певні її прояви), як би важко їх не було визначити, оскільки ми визнаємо їх важливими для нашої людяності. Отже, чому ми можемо вирішити, що нам важлива людська креативність?

По-перше, ми можемо прийти до висновку, що люди не є просто споживачами. Наші стосунки не лише транзакційні, але й оповідні. В певному сенсі, ми розвиваємо стосунки з тими, хто створює музику, мистецтво і літературу, які нам подобаються. Музика, мистецтво і література є виразами тих, хто їх створює. Внаслідок цього, ми стикаємося з іншою людиною через роботу, яку вони створюють. Ми вступаємо у цікаві діалоги, які знайомлять нас з іншими людьми, які витратили час на те, щоб записати свої думки через лірику, прозу, зображення та інші медіа. Хоча можливо насолоджуватися піснею, картиною чи книгою без цього зв'язку, ми також можемо вказати на ряд випадків, коли знання про художника або автора чи умови життя, що сприяли створенню мистецтва, підвищують нашу оцінку. Остаточний продукт важливий, але людські зусилля і історія за продуктом часто пов'язують нас з цим продуктом більш інтимно (як будь-який батько, який вивісив малюнок своєї дитини на холодильнику, інтуїтивно розуміє).

По-друге, ми можемо прийти до певних переконань щодо того, який тип зусиль ми цінуємо і чому. Як людина, яка багато займалася мистецькою діяльністю в середній школі та багато писала з тих пір, я схильний вірити, що зусилля, вкладені в такі креативні сфери, цінні самі по собі. Чи може ШІ створити мистецькі та літературні твори аналогічної якості людині? Якщо він не може зараз, я припускаю, що він зможе в якийсь момент у майбутньому. Проте продукт не є метою. Замість цього, мета (або, можливо, тези) полягає в тому, що зусилля… енергія, яку ми вносимо, жертви, які ми робимо, і труднощі, які ми маємо… формують нас в особливий тип людей, життя без яких зусиль неможливе. “Продукт”, який ШІ не може відтворити, не є мистецтвом, літературою чи лірикою, а людським характером, сформованим через успіхи та невдачі, коли ми займаємося різними творчими зусиллями.

Нарешті, ми можемо виявити, що переслідування наших бажань та інтересів через цифрові технології не створило ситуацію, в якій ми є найкращою версією себе. Чи можемо ми справді сказати, що журналістика в цифрову еру є журналістикою, яку ми хочемо? Чи можемо ми справді сказати, що соціальні медіа заохочують нас бути тими людьми, якими ми завжди хотіли бути? Чи думаємо ми, що можемо перейти з нашого поточного стану до більш бажаного стану, делегуючи більше нашої сутності технології? Чи потрібно нам переналаштувати наші бажання та інтереси так, щоб технологічний “хвіст” більше не крутив людським “собакою”? Ці питання повертають нас до чогось набагато більш важливого, ніж “відповідальне” і “неетичне” використання технологій. Вони спонукають нас ставити під сумнів, чи привели нас наші цілі та прагнення в неправильне місце. Якщо так, вони також спонукають нас розглянути, де ми хочемо бути і як ми маємо намір туди потрапити.

Управління ШІ, в кращому випадку, є напівзаходом, оскільки передбачає, що ШІ є неминучим. ШІ (і будь-яка інша технологія) має бути предметом справжньої боротьби, оскільки технологія не повинна визначати, хто ми є як людські істоти. Нам потрібно розглянути, що ми не готові віддати ШІ і чому. Людська креативність та зусилля, пов'язані з її створенням, не є тривіальними. Зовсім не очевидно, що заміна людської креативності креативністю ШІ буде корисною. Щоб стверджувати, що ШІ буде “чистим виграшем” для суспільства, ми повинні зробити більше, ніж просто вказати на його переваги. Ми також повинні врахувати втрати, які можуть зменшити людське процвітання.